carmody56: (Marvin)
Originally posted by [personal profile] forko at Война, которую не называют войной. Впечатления от посещения одного музея.
Originally posted by [personal profile] reklammer at Война, которую не называют войной. Впечатления от посещения одного музея.
В центральном музее Вооружённых Сил Украины появился зал с экспонатами войны на Донбассе. Той войны, которую официально называют непонятной аббревиатурой АТО.

Пару дней назад имел возможность посетить и сфотграфировать. Сама выставка начинается с улицы - там находятся некоторые экспонаты (в том числе знаменитый ИС-3, который был снят террористами с пъедестала, двигатель которого был запущен, а сам танк использовался в качестве психологического оружия и тарана - само орудие демилитаризовано). К сожалению, показать не могу - шел мокрый снег и фотографировать было немного несподручно. А воn то, что находится внутри...

Приглашаю посмотреть.
1.

Read more... )


Оригінал публікації — на Дрімі. Підписуйтеся, бо ЖЖ може опинитися закритим у будь-який момент.
carmody56: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] sparkmann at Farewell | Исповедь человека из России, "которой больше нет"
.
Светлана Дьяченко

Расставание неизбежно. Вменяемым русским России потребуется в ближайшее время немало мужества, чтобы это принять и понять.

Мы были в своей стране кем-то вроде прокаженных на протяжении последних девяти месяцев. Независимо от наших политических взглядов, все мы, не поддержавшие аннексию Крыма и развязывание братоубийственной войны на Востоке Украины, в один день стали национал-предателями, «пятой колонной» и изгоями, порой даже в собственных семьях. Мы выдержали колоссальный прессинг ненависти и отвержения только потому, что голос собственной совести стал для нас непреодолимым препятствием, перекрывшим все ходы к отступлению. И хотя у нас не хватало ни сил, ни мужества, чтобы пойти против обезумевшей толпы, мы не могли пойти и против себя, а потому, все, что нам оставалось – стоять в стороне, не присоединяясь ко всеобщей истерии, ибо слов наших никто слышать не хотел.

А потому мы начали поддерживать украинцев. Чем и как могли. В ситуации всеобщего помешательства соотечественников это стало нашим спасением – поддерживать тех, кому было гораздо хуже, чем нам, по вине нашей страны. Оглядываясь назад, я вижу, что лично для меня это было единственной возможностью оставаться хоть в каком-то мире с собой, потому что чувства омерзения, ужаса и стыда не покидало меня ни на минуту все это время.

Да, это тоже было борьбой. Борьбой бессилия против всеобщего безумия. Оно длилось ровно девять месяцев и завершилось красиво:Read more... )




carmody56: (6)
Vika Yasyns'ka.
Толік з Кам'янця-Подільського, 28 років…

Ми розмовляли з ним у їхніьому маленькому наметі. Разом з нами були ще хлопці; вони доповнювали, перебивали, пригадували, намагались постійно чимось пригощати і вибачалися за лексику, бо я ж – дівчина. Толік розповідав « в захльоб». Ми сміялися і плакали, а біля сцени шанували одного із померлих. помовчали.
Відчуття складалося, наче у фільмі, але документальному. І ніхто нічого не виріже, не перемонтує, окрім власної пам’яті.
Я максимально зберегла лексику, щоб хоч трошки передати емоції Толіка. А їх у нього – через край.

«вдома я працював у супермаркеті, хоча маю вищу освіту філолога, закінчив ін’яз. Коли сказав шефові на роботі, що я їду на Майдан, а в мене якраз мала бути зарплата і я хотів її забрати, мене тупо звільнили, сказали :«ти тут більше не працюєш», - а коли вже побачили мене по телевізору, з носом зламаним, з коктейлями..то він дзвонив до мами моєї і питав, чи може я би повернуся.

Колись мені покійна бабця, що пережила другу світову і полоні була, сказала: «сину, в цій державі без кровопролиття нічого не буде, головне – не бійся і лишайся живим».
Коли був цей перший розгін, я думав, що це пік можливостей «беркута».У мене ноги тоді думали швидше, ніж голова. Зуби мені вибили. Я тут, бо хлопці мене просто витягли за капюшон.

Я з тих пір дома не був,а думав, що зі студентами побуду, пива поп’ю, гроші віддам - чим зможу, тим поможу. А вийшло так, що не зміг простити – і лишився. Потім почалися оці каруселі на Інститутській 11 грудня, я два щитки з беркуту зняв! Коли гімн співали вони почали кричати: «Бей хохлов!» Афганців побили, батюшку одного, журналістка стояла с фотіком… Кинули цю дівчину з барикади, з таким фотоапаратом великим, ну я не знаю як він там називається, то вона впала, розбила там лице і не могла вилізти – там арматура. І цей «беркут» давить. Один з них мене знає, він з акцентом таким грузинським, я йому маску якось здер. То він казав: «я тэбя первым рэзать буду». А я йому: «на мене пофіг ,але дівчину треба витягти.» То вони правда розійшлися і стали тягнути її на себе, а ми на ній дубльонку порвали, але витягли від тих уродів.
Read more... )

Profile

carmody56: (Default)
carmody56

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
910111213 1415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 18:37
Powered by Dreamwidth Studios